Міністр новий, «схеми» – старі

Відомий журналіст-розслідувач та професійний спортсмен-парашутист Володимир Бойко розповів, як українські спортсмени стають «рабами» в руках чиновників.

Повний текст інтерв’ю, яке в скороченому вигляді вийшло в Інтернет-виданні “Ракурс”.  Розмову вів Станіслав Кондратьєв

– Володимире, вже кілька років триває Ваше протистояння з Міністерством молоді та спорту України, суди багато разів виносили рішення, якими підтверджували Вашу правоту, але ситуація в спорті змінюється тільки на гірше. Тож цілком природно виникає запитання: а навіщо взагалі потрібно Міністерство молоді та спорту України, чи не є цей державний орган зайвим?

 – Якщо залишити в стороні, так би мовити, «молодіжну» складову цього міністерства, то Мінмолодьспорт повинен виконувати функцію центрального органу виконавчої влади у сфері фізичної культури та спорту, назва якого, до речі, багато разів змінювалась (Держкомспорт, Мінсім’ямолодьспорт, Державна служба молоді та спорту тощо), але суть залишалась незмінною – виступати регуляторним органом у галузі спортивної діяльності.

Часто можна почути думку, що Мінмолодьспорт – це непотрібний орган, який слід ліквідувати взагалі. Це – думка невігласів. Насправді, в усіх країнах, окрім США, є державний аналог міністерства спорту. У США, відповідно до традицій цієї країни, подібну функцію виконує приватна установа, точно так як функція центрального банку, який крізь у світі є державним, у США покладена на приватну Федеральну резерву систему.

Без такого міністерства або його приватного аналогу спорт – на відміну від фізичної культури – існувати не може. Бо принципова відмінність спорту від фізкультури полягає в тому, що спорт – це змагальна діяльність, а відтак треба порівнювати результати різних спортсменів, продемонстровані за різних умов під час різних заходів. Отже, потрібен регуляторний орган, який встановлюватиме однакові для всіх правила й слідкуватиме за їх дотриманням.

Окрім того, будь-яка країна зацікавлена в розвитку не тільки фізичної культури, але й спорту, зокрема професійного. Давайте-но замислимось: навіщо треба регулювати спортивну діяльність на державному рівні, який зиск суспільству від того, що 22 міліонери ганяють м’яч по полю на потіху двом мільярдерам? Відповідь проста – змагальна діяльність слугує прикладом для населення, стимулює масовий спорт, надає широким верствам наснагу займатися фізичною культурою й вести здоровий спосіб життя. Хоча сам по собі професійний спорт здоров’я не додає, а додає лише травми та виснаження організму, спорт, точніше – спортивний азарт, є тим дороговказом, який навертає народ на заняття фізичною культурою.

Друга функція міністерства спорту полягає в підтриманні масового спорту та фізичної культури, тобто саме міністерство виступає суб’єктом  спортивної діяльності. Наприклад Мінмолодьспорт проводить від імені держави Україна всі спортивні заходи, де фігурує корінь «-укр-»: чемпіонати й кубки України, всеукраїнські змагання тощо. Міністерство може на підставі договору делегувати повноваження з проведення такого заходу громадській організації чи приватній спортивній установі, але все однаково захід відбувається від імені держави, повністю або частково коштом державного бюджету, а за підсумками змагань держава, як гарант дотримання правил змагань, присвоює нагороди, спортивні звання та розряди.

– А яку в такому разі роль виконують федерації з видів спорту?

– Федерація з виду спорту – це звичайнісінька громадська організація. Будь-які дві людини можуть  впродовж години зареєструвати громадську організацію та назвати її як завгодно, наприклад  «Федерація хокею в невагомості». Федерація (асоціація, спілка тощо) – це просто об’єднання громадян за інтересами. Ці інтереси можуть бути, зокрема, спортивними – наприклад, якщо члени цієї громадської організації разом грають у бадмінтон або відвідують спортивні змагання. Наявність слова «федерація» у назві громадської організації не надає цьому об’єднанню ніяких привілеїв чи повноважень. Та й які можуть бути привілеї, якщо це прямо забороняється Конституцією України та Законом України «Про громадські об’єднання»?

Тим не менш, псевдо-громадські організації під назвою «федерації» є активним учасником корупційних схем, завдяки яким керівникам Мінмолодьспорту вдається не тільки розкрадати кошти державного бюджету, але й збирати в свою кишеню гроші зі спортсменів і спортивних суддів. Ця корупційна схема працює наступним чином. Співробітники Мінмолодьспорт через друзів, знайомих, родичів чи просто довірених осіб відкривають псевдо-громадські організації, називають їх федераціями й використовують як «фірми-прокладки». Передусім – оголошують, що всі спортсмени, тренери та спортивні судді під загрозою недопущення до участі в державних змаганнях (а для суддів і тренерів участь у змаганнях – це оплачувана робота, між іншим) зобов’язані вступити в ту чи іншу громадську організацію. Більш того, Мінюст зареєстрував статут псевдо-громадської організації, яка належить першому заступнику міністра Гоцулу, де сказано, що легкоатлетом в Україні вважається виключно людина, яка є членом цієї громадської організації. Не платиш першому заступнику міністра – значить ти не легкоатлет.

– Який зиск саме чиновникам «заганяти» спортсменів до «федерацій», невже спортсмени настільки багаті?

 Звісно, інтерес міністра Жданова чи його першого заступника Гоцула полягає не в тому, щоб «вибити» зі спортсменів копійки в якості членських внесків. Та й створена була ця корупційна схема задовго до Жданова. Більш того, ті гроші, які Мінмолодьспорт примусово збирає з усіх спортсменів – не тільки з професіоналів, але, передусім, спорстменів-аматорів, зокрема неповнолітніх – уходять на доплати «у конверті» низовим співробітникам Мінмолодьспорт. Вище чиновництво ці гроші не цікавлять. Головне для керівництва Мінмолодьспорт – закріпачити спортсмена, примусити його «добровільно» написати заяву про вступ у громадську організацію, яка буде йому дозволяти чи не дозволяти брати участь у змаганнях. У такому разі якщо спортсмен лише спробує  зробити гучну заяву й розповісти про те, що чиновники Мінмолодьспорт розкрадають бюджетні кошти, призначені на проведення державних змагань чи навчально-тренувальних зборів, його «без суду та слідства» виключають з громадської організації, а відтак більше не допустять до участі в будь-яких змаганнях на території України.

– А під яким приводом його виключають?

– А кого це стосується? Відповідно до Закону України «Про громадські об’єднання» державні органи не мають права втручатися в діяльність громадської організації, а тому скарги спортсменів на те, що його виключили з «федерації», ніхто розглядати не стане. Виключення члена громадської організації з її лав – це внутрішнє питання самої громадської організації. Саме цим і користуються чиновники, коли створюють псевдо-громадські об’єднання та примусово заганяють туди спортсменів, суддів, тренерів всупереч прямій забороні, яка встановлена Конституцією.

– А чи з Вас особисто колись вимагали гроші?

– Звичайно. Система грошових поборів зі спортсменів була запроваджена ще на початку 2000-х років і вдосконалена в 2006 році тодішнім першим заступником міністра Шевляком – найближчим соратником сумновідомого Каськіва, якого зараз Генеральна прокуратура намагається депортувати в Україну з Панами. Я точно так платив, як і інші спортсмени. У 2010 році з цього приводу в мене була довга розмова з міністром Сафіулліним, я прохав його звільнити від поборів хоча б неповнолітніх. Але Сафіуллін був категоричним: «Доки я міністр, платити будуть усі».

Але до перемоги, так би мовити, «революції гідності», побори зі спортсменів носили неофіційний характер, а гроші збирав «смотрящій» з числа довірених осіб керівників міністерства. Ситуація кардинально змінилась з призначенням у 2014 році міністром молоді та спорту пана Булатова. 12 травня 2014 року мене як капітана команди з парашутного багатоборства (це – спортивна дисципліна, що містить стрибки з парашутом на точність приземлення, біг на дистанцію 3км і плавання на дистанцію 100м) запросила на нараду Олена Підгрушна, відома біатлоністка, яка на той час обіймала посаду заступника міністра.

На нараді ми мали обговорювати, як нова некорумпована влада збирається проводити спортивні змагання з неолімпійських видів спорту з урахуванням того, що я виграв у Мінмолодьспорт кілька десятків судових позовів і домігся, що судовими рішеннями були встановлені кричущі факти порушення законності та грошових поборів зі спортсменів. На нараду прийшов заступник міністра Гоцул, який на той час був керівником апарату, а нині – перший заступник міністра, і привів з собою депутата Харківської обласної ради від Партії Регіонів Шаповалова, який був оголошений «смотрящім» по парашутному спорту, а також колишнього інспектора Товариства сприяння обороні України Ігоря Тьорла. Тьорло – це довірена особа міністерства, яка все своє життя займається збором грошей зі спортсменів.

Гоцул заявив, що в разі, якщо спортсмени-багатоборці не будуть обслуговувати цього Шаповалова, то він взагалі ліквідує парашутне багатоборство як дисципліну. Саме веселе, що відносно витівок цього Шаповалова та Тьорла на той час було відкрито кримінальне провадження за побори з неповнолітніх спортсменів за статтею «шахрайство». Ці два високих достойники виготовляли якісь фальшиві «сертифікати парашутиста», які продавали від імені держави як документ, який, начебто, надає право на виконання парашутних стрибків на території України.

Так ось, після того, як Гоцул мені сказав, що всі питання, пов’язані з парашутним багатоборством, я маю вирішувати з цими двома пройдисвітами, я, звісно, підвівся й покинув цю так звану нараду, сказавши наостанку, що з шахраями, які оббирають дітей, я ніяких справ мати не буду. У відповідь на це в Україні було заборонене парашутне багатоборство й взагалі припинена військово-патріотична робота з допризовною молоддю.

– Що значить була заборонена певна спортивна дисципліна, хіба для занять спортом потрібен чийсь дозвіл?

– Міністерство, як регуляторний орган, веде Єдину спортивну класифікацію України, куди включає ті види спорту й спортивні дисципліни, що є визнаними в Україні й з яких проводяться офіційні змагання. Наприклад, у США є такий популярний вид спорту як кидання подушками або, інший приклад, проводяться змагання, в кого більше смердять кросівки тощо. Але ці види спорту в Україні не визнані й офіційні змагання з них не проводяться. Так ось, після того, як спортсмени-багатоборці відмовились платити «смотрящєму», тодішній міністр Булатов викреслив парашутне багатоборство, яке є основою військово-патріотичного виховання молоді й найпопулярнішою військово-прикладною спортивною дисципліною, з Єдиної спортивної класифікації України. А гроші, які були призначені для роботи з допризовною молоддю, він переказав на окуповані території – закладам Ахметова, розташованим в ЛНР і ДНР, а також фіктивній фірмі, відкритій у Києві.

– Про які суми йдеться?

– За моїми підрахунками, які я вже оприлюднював у ЗМІ, Булатов встиг «скачати» з рахунка Мінмолодьспорт понад мільйон гривень, котрі призначались на розвиток парашутного спорту, гроші були частково переказані структурам Ахметова, частково – на рахунок фіктивної фірми. За цим фактом відкрито кримінальне провадження, але  як тільки до розслідування підключилась Генеральна прокуратура, Булатов моментально зник в зоні АТО, а його заступниця Підгрушна, яка мала безпосереднє відношення до розкрадання коштів, звільнилась з міністерства й повернулась у великий спорт – я так думаю, в сподіванні, що спортивна слава врятує її від тюрми.

– Чи змінилась ситуація в Мінмолодьспорті після призначення міністром Ігоря Жданова?

– Звісно, змінилась: побори зі спортсменів були поставлені на конвеєр, Жданов зробив Гоцула своїм першим заступником і почалась просто вакханалія беззаконня. Приклад тому – історія про те, як Жданов і Гоцул заробили 170 тис. доларів, продавши Росії право виставляти на змаганнях кримських легкоатлетів.

Оскільки спортсмени з Криму до окупації тренувались і їздили на змагання державним коштом України, то, згідно з усталеною практикою, вони певний час не можуть виступати за іншу країну, якщо навіть змінять громадянство – треба, щоби та країна, яка їх готувала, відмовилась від матеріальних претензій. Росія готова була заплатити Україні 170 тис. доларів «відступних» за право виставляти на змаганнях кримських легкоатлетів, але з очевидних політичних причин Жданов не наважився укласти таку угоду від імені Мінмолодьспорт.

Натомість була використана громадська організація, яку очолює перший заступник Жданова пан Гоцул. Жданов уклав зі своїм першим заступником, але не як з державним службовцем, а як з керівником громадської організації, договір, яким передав громадській організації першого заступника міністра право представляти Україну в галузі легкої атлетики та розпоряджатись бюджетними коштами, виділеними на розвиток цього виду спорту. Після цього очолювана Гоцулом громадська організація уклала договір про продаж кримських легкоатлетів від імені України й отримала з Росії 170 тис. доларів, які осіли в кишенях чиновників.

– Тобто, перший заступник міністра використав рахунок громадської організації, щоби на ньому осіла компенсація за кримських легкоатлетів?

– Саме так. Причому, аналогічна ситуація в усіх видах спорту, де Жданов і Гоцул примушують спортсменів вступати в псевдо-громадські організації, очолювані самими ж чиновниками або їх довіреними особами на шталт Шаповалова, з тим, щоби «закріпачувати» спортсменів, шантажувати їх та отримувати за них гроші в разі зміни громадянства. По суті, своїми незаконними наказами Жданов передає спортсменів у рабство до своїх «кишенькових» громадських організацій, які потім можуть від імені цих спортсменів ними торгувати, дозволяти чи не дозволяти виступати на змаганнях, а, найголовніше, примушувати спортсменів мовчати.

Хочу нагадати, що за часи злочинної влади вибухнув скандал через те, що легкоатлети публічно розповіли, як на них наживаються чиновники та розкрадають гроші, виділені на навчально-тренувальний процес. Тоді на лаву підсудних потрапив чиновник міністерства, а на хвилі скандалу оцей самий Гоцул став спортивним функціонером за протекцією Яценюка. Нова чесна та непідкупна влада, звісно, не хоче повторення подібних історій і тому робить усе з метою їх унеможливлення – тобто не тільки розкрадає бюджетні кошти, але ще й робить спортсменів повністю залежними від чиновників шляхом запровадження обов’язкового членства в псевдо-громадських організаціях, відкритих при міністерстві.

 – Чи намагався хтось оскаржити подібні афери в суді?

– Окружний адміністративний суд м.Києва свого часу розглянув і задовольнив понад тридцять моїх позовів до Мінмолодьспорт. Зокрема, суд неодноразово визнавав незаконною практику обов’язкового членства спортсменів в усіляких «федераціях», зобов’язував міністерство усунути порушення законності, скасував величезну кількість актів Мінмолодьспорт – як нормативно-правових, так і положень про конкретні змагання. Але Жданов відмовляється виконувати судові рішення, це його принципова позиція.

– Але за невиконання судових рішень встановлена кримінальна відповідальність?

– Ну і що? Хто буде притягувати до кримінальної відповідальності міністра? Тим більше, що корупційні схеми в спорті тримаються навіть не на Жданові, а на міністрі юстиції Петренку, який всупереч судовим рішенням продовжує реєструвати незаконні нормативно-правові акти Мінмолодьспорт. Можна скільки завгодно скаржитись, скільки завгодно протестувати – нічого не зміниться. Оскільки йдеться про систему державного рекету в умовах феодальної країни. За останні три роки це призвело до фактичного знищення спорту в Україні. Не лише професійного, а, передусім, масового. Причому, знищувати спорт влада розпочала з військово-прикладних видів.

– Ви сказали, що корупційна схема з залученням «організацій-прокладок» працює з початку 2000-х років.

– У нинішньому вигляді схема з закріпачення спортсменів та розкрадання бюджетних коштів через «організації-прокладки» була розроблена у 2006 році тодішнім першим заступником міністра Іллею Миколайовичем Шевляком. Шевляк – це «права рука» Владислава Каськіва, який у ті роки був радником Віктора Ющенка й очолював громадську організацію «Пора!», з якої вийшли Кличко та інші цікаві персонажі. Каськів отримав квоти, зокрема, у Міністерстві у справах сім’ї, молоді та спорту. Тоді міністром був Юрій Павленко, а першим заступником міністра Каськів поставив свою довірену особу, тобто Шевляка.

– Зараз Шевляк очолює громадську організацію, яка називається «Спортивний комітет України».

– Строго кажучи, це не громадська організація, а асоціація громадських організацій, які декларують свій інтерес до розвитку неолімпійських видів спорту. Аналогічна асоціація, але громадських організацій, які розвивають олімпійські види, іменується «Олімпійський комітет». Обидві ці асоціації фінансуються з державного бюджету через Мінмолодьспорт.

До речі, захоплення Шевляком посади голови Спортивного комітету України стала найуспішнішою його аферою, яка відбувалась, буквально, на моїх очах у, якщо не помиляюсь, 2008 році.

Шевляк розумів, що вічно першим заступником міністра він не буде, а тому став готувати «запасний аеродром». На прикметі в нього опинився оцей самий СКУ й Шевляк вирішив, користуючись своєю посадою другої людини в міністерстві, влаштувати «палацевий заколот» та поставити на чолі СКУ себе й своїх друзів. Але була одна проблема: неважко було інспірувати генеральну асамблею СКУ, але обрати до керівних органів ця асамблея може лише делегатів. А щоби стати делегатом, треба бути видатним спортсменом, делегованим відповідною федерацією з виду спорту.

Шевляк – підкреслюю, на той час він був першим заступникам міністра – став ходити по федераціях і пропонувати, щоби його хтось делегував, але крізь отримував відмову. Але тут його доля звела з отим самим Шаповаловим, про якого я вже розповідав – заступником голови Харківської облдержадміністрації. Швиденько знайшлась печатка громадської організації «федерація парашутного спорту», яка була зареєстрована по підроблених документах, і саме ця фіктивна фірма делегувала Шевляка на генеральну асамблею Спортивного комітету України як видатного спортсмена-парашутиста.

Годі й казати, що на подяку за це Шевляк став через рахунки Шаповалова проганяти бюджетні кошти, що були призначені для розвитку авіаційних видів спорту та роботи з допризовною молоддю. Наприклад, лише в 2008 році таким чином ці два достойники примудрились розікрасти понад 500 тис. грн., на той момент це складало більше 100 тис. доларів. Документи про ці афери я передавав у Генеральну прокуратуру, але притягнути Шевляка та Шаповалова до відповідальності ніхто не наважується. Бо Шевляк зараз крутиться біля Жданова, який його оголосив відповідальним за розвиток військово-патріотичного виховання в Україні, а Шаповалов  також є фігурою недоторканною.

– А Ви можете докладніше розповісти, як діє корупційна схема на прикладі Вашого виду спорту, тобто парашутного?

– Схема проста як господарське мило й у її основі лежить проведення фіктивних змагань по підроблених документах, чим, власно, і займався оцей Шаповалов. Ця схема були викрита Генеральною прокуратурою ще в 2010 році, але досі її організатори не тільки не покарані, а й продовжують займатись улюбленою справою – тобто розкрадати бюджетні кошти та обкладати поборами спортсменів. Втім, вже нема кого обкладати – ті спортсмени, які ще залишились, воліють тренуватись і змагатись за кордоном, представляючи не Україну, а самих себе.

Так ось, ще в 2006 році була розроблена злочинна схема, яка полягає в тому, що на початку кожного року Мінмолодьспорт видає Єдиний календарний плані фізкультурно-оздоровчих і спортивних заходів, куди записуються державні змагання з парашутного спорту – чемпіонати та Кубки України. Але накази про проведення цих змагань не видавались, положення не затверджувались, а відтак змагання вважались такими, що були запланованими, але не проводились.

Натомість Шаповалов і його дружок Тьорло розсилали по спортивних організаціях листи, що, начебто, їхній громадській організації – тій самій, що зареєстрована по підроблених документах –  держава делегувала право проводити чемпіонати та Кубки України з парашутного спорту, але на платній основі: мовляв, треба заплатити «безповоротну фінансову допомогу» в їхню псевдо-громадську організацію, купити якісь міфічні «сертифікати парашутиста», а також заплатити Шаповалову «на розвиток спорту» на кожних змаганнях. Зі спортсмена – по 2 тис. грн., з команди – по 5 тис. грн. Після цього Шаповалов і Тьорлов виготовляли фальшиве положення про змагання, яке замість міністра підписував Шаповалов і де прописувались усі ці побори, а Тьорло виготовляв фальшиві дипломи до медалей (самі медалі просто куплялись у «Спорттоварах»). І, нарешті, ці два достойники домовлялись з якимсь спортивним аеродромом, що проведуть там «чемпіонат України». Спортсмени, які сприймали все це за чисту монету, приїздили, платили шахраям гроші, виконували стрибки з парашутом, отримували фальшиві дипломи й уїжджали додому, переконані, що взяли участь у серйозних державних змаганнях. А, насправді, це був лише платний атракціон, на якому два аферисти заробляли свіжу копійку.

– І Ви також платили?

– Безсумнівно. Ніхто не здогадувався про цю аферу, оскільки в міністерстві – на той час воно називалось Міністерство у справах сім’ї, молоді та спорту – чиновники допомагали шахраям, змінюючи кожного року нумерацію змагань, які включались до Єдиного календарного плану, але не проводились, щоби спортсмени нічого не запідозрили. Наприклад, міністерство включає в Єдиний календарний план 59-й чемпіонат України з класичного парашутизму. Але наказ про проведення таких змагань не видавався, положення не затверджувалось, змагання вважались такими, що були заплановані, але не відбулись. Але наступного року чиновники включають у Єдиний календарний план вже 60-й чемпіонат України, який також не проводиться. Тим не менш ще за рік планується 61-й чемпіонат і так далі.

– І як ця афера була викрита?

– У 2009 році Тьорло відібрав, начебто, на проведення чемпіонату України з класичного парашутизму серед юніорів, 300 гривень у неповнолітнього вихованця державного закладу позашкільної освіти, після чого сказав, що він передумав, ніяких змагань не буде, але гроші він не поверне тому, що це «безповоротна фінансова допомога». Директор закладу поскаржився у Верховну Раду, народні депутати направили звернення в Генеральну прокуратура, а вже в ході перевірки була викрита вся ця афера, внаслідок якої прокуратура Києва порушила кримінальну справу. Але досі Шаповалову й Тьорлу навіть не обраний запобіжний захід, натомість Жданов видав наказ, яким зобов’язав усіх спортсменів-парашутистів платити цим двом панам гроші – всупереч судовим рішенням.

– А нумерація чемпіонатів впорядкована?

– Окружний адміністративний суд зобов’язав Мінмолодьспорт впорядкувати нумерацію чемпіонатів і кубків України з парашутного спорту з огляду на те, що впродовж багатьох років вони не проводились, а номери при цьому змінювались. Але Жданов письмово відмовився виконувати це судове рішення й на звернення народних депутатів припинити беззаконня лише сміється їм в обличчя – а хто йому що зробить?

– А чому ж спортсмени не протестують?

– Тому, що вже немає кому протестувати. У 2004 році розпалась збірна команда України з парашутного спорту, а провідні спортсмени покинули спорт на знак протесту проти грошових поборів – пан Тьорло, про якого я розповідав, від імені міністерства (тоді воно називалось Держкомспорт) примушував парашутистів писати розписки, що в разі отримання грошового призу на змаганнях половину віддадуть йому. До речі, коли в 2006 році вже жіноча збірна команди – щоправда в іншому складі, значно слабшому, бо сильні спортсменки на знак протесту через грошові побори відмовились виступати за Україну – на Кубку Європи в Москві зайняла третє місце в точності приземлення, то представник міністерства – був такий пан Покатілов – відібрав у дівчат гроші прямо в поїзді по дорозі додому.

Україна не бере з 2002 року участі в чемпіонатах світу з парашутного спорту серед юніорів, хоча жодної проблеми відправити на змагання юних парашутистів немає – є спонсори, які готові повністю екіпувати спортсменів та оплатити їм поїздку. Але для того, щоби команда представляла Україну, потрібно видати наказ міністра. А міністр за кожне прізвище бере по 1 тисячі доларів – все через того ж Тьорла. А спонсори категорично відмовились платити цьому пройдисвіту.

Втім, це питання вже не є актуальним – в Україні не залишилось спортсменів, яких не соромно відправляти на міжнародні змагання.

– А що з тим хлопцем, в якого в 2009 році відібрали триста гривень, він продовжує стрибати з парашутом?

Продовжує. Тільки в Сполучених Штатах. А я – в Чехії та Іспанії, де для мене створені всі умови для тренувань і участі в змаганнях. Звісно, ані мене, ані нашу команду з Україною вже нічого не пов’язує. Останній раз я представляв Україну на міжнародних змаганнях з парашутно-атлетичного багатоборства в 2013 році, тепер я представляю лише себе й цим дуже задоволений.