Тиждень, що сплинув, був насичений новинами з антикорупційного фронту й це не дивно: 16 вересня святкується 4-та річниця з дня початку роботи Національного антикорупційного бюро України (перші детективи НАБУ склали присягу 16 вересня 2015 року). З такої нагоди Верховна Рада вирішила завдати нищівного удару по цьому ганебному явищу (мається на увазі корупція, а не діяльність НАБУ) і в першому читанні підтримала президентський законопроект №1010 «Про внесення змін до закону України «Про запобігання корупції» щодо викривачів корупції».
Законопроектом передбачена матеріальна винагорода для «викривачів корупції» у розмірі 10% від суми відшкодованих збитків або вилученої неправомірної вигоди. Але залишилось нез’ясованим, хто такі ці «викривачі» й навіщо їм щось платити, якщо ЗМІ та соцмережі заповнені безкоштовними розповідями про корупційні схеми в органах влади (чого лишень варті витівки екс-міністра молоді Жданова та його першого заступника Гоцула), а громадяни безуспішно оббивають пороги НАБУ, вимагаючи зареєструвати в ЄРДР їх заяви про злочини.
Складається враження, що Руслан Рябошапка, який готував законопроект про «викривачів», вирішив перетворити Володимира Зеленського на сміховисько – тільки вже не в сценічному, а політичному сенсі. Бо проблема полягає не в тому, що в правоохоронних органах бракує інформації про корупційні зловживання й тому треба залучати на платній основі «викривачів», а в тому, що директор НАБУ Артем Ситник заборонив своїм підлеглим виконувати настанови статті 214 Кримінального процесуального кодексу України та реєструвати в ЄРДР заяви й повідомлення про вчинені кримінальні правопорушення. Натомість у приймальні громадян НАБУ вивішена схема, яка пояснює, що на території цієї установи КПК України не діє, а заяви й повідомлення спочатку мають розглянути колишні журналісти з Управління по роботі з громадськістю НАБУ. І лише у випадку, якщо ці колишні журналісти вирішать, що заяву варто передати детективу, а не відправити в кошик на сміття, повідомлення прямує за належністю. Але зовсім не для того, щоби детектив НАБУ, нарешті, виконав вимогу закону, вніс повідомлення в ЄРДР і розпочав досудове розслідування – виявляється, Ситник вигадав такі позапроцесуальні новації, як «передача заяви про вчинене кримінальне правопорушення аналітикам НАБУ», «встановлення відсутності ознак кримінального правопорушення без реєстрації повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення в ЄРДР» тощо.
Як наслідок, Солом’янський районний суд Києва завалений скаргами громадян з вимогами зобов’язати НАБУ внести в ЄРДР повідомлення про вчинені кримінальні правопорушення. У Єдиному державному реєстрі судових рішень розміщені сотні (!) ухвал слідчих суддів, якими бездіяльність НАБУ визнана протиправною. Але навіть наявність судового рішення, яким на НАБУ покладається обов’язок розпочати досудове розслідування за тією чи іншою заявою, зовсім не означає, що Ситник буде виконувати закон – таких прикладів маса. Більш того: НАБУ відмовляється проводити слідчі дії навіть у тих кримінальних провадженнях, які були зареєстровані прокурором Спеціалізованої антикорупційної прокуратури. Тому було б логічнішим, якби президент Зеленський вніс законопроект про виплату грошової винагороди не заявникам і журналістами, які оприлюднюють факти кричущої корупції, а директору НАБУ Ситнику. Але за умови, що він, взявши 10% за реєстрацію кримінального провадження, вже потім не буде брати гроші ще й з підозрюваного за закриття справи.
А, між тим, гроші Артему Сергійовичу зараз дуже потрібні, щоби вирішити в Рівненському апеляційному суді питання про скасування постанови Сарненського районного суду Рівненської області від 6 вересня 2019 року в справі №572/2133/19, якою директор НАБУ був визнаний винним у скоєнні корупційного правопорушення. А саме: Артем Сергійович забув задекларувати, як він двічі за чужий рахунок споживав у мисливському господарстві «Поліське-Сарни» елітний алкоголь та вишукані страви на загальну суму 25 тис. грн.
Співзасновником цього мисливського господарства є Акіменко Андрій Павлович, відомий як права рука й бізнес-партнер кримінального авторитета «Чеби», себто Олексія Чеботарьова – «спиртового короля», що перебуває в розшуку за підозрою в організації викрадення та катування Ігоря Луценка й Юрія Вербицького в січні 2014 року. А оплачував розваги Артема Ситника мешканець Рівного Микола Миколайович Надейко, засуджений 26 грудня 2005 року Апеляційним судом м.Києва до 9 років позбавлення волі за звіряче вбивство громадянина Великої Британії Кірана Доунза. Треба думати, Надейко сподівався здобути прихильність Ситника в сподіванні, що Артем Сергійович допоможе йому в судовому порядку достроково погасити судимість.
Текст цієї постанови з’явився в публічному доступі минулого тижня, тож читаймо й насолоджуймося:
https://www.reyestr.court.gov.ua/Review/84083205
«Згідно протоколу № 263 від 12.07.2019 року, ОСОБА_1 , обіймаючи посаду директора Національного антикорупційного бюро, будучи посадовою особою Національного бюро, згідно з підпунктом “е” пункту 1 частини 1 статті 3 Закону України “Про запобігання корупції”, суб`єктом відповідальності за правопорушення, пов`язані з корупцією, всупереч вимог частини 2 статті 23 Закону №1700-VII, порушив встановлені законом обмеження щодо одержання подарунків, одержавши 02.01.2019 подарунок вартістю 10 000 грн. (що перевищує один прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на день одноразового прийняття подарунка, тобто більше ніж 1921 грн.) у вигляді оплачених ОСОБА_2 послуг оренди (розміщення та проживання) у період з 29.12.2018 по 02.01.2019 (чотири доби) будинку АДРЕСА_1 , чим вчинив адміністративне правопорушення, пов`язане з корупцією, відповідальність за яке передбачена частиною 1 статті 172-5 КУпАП.
Згідно протоколу №262 від 12.07.2019року, ОСОБА_1 , обіймаючи посаду директора Національного антикорупційного бюро України, будучи посадовою особою Національного бюро, згідно з підпунктом “е” пункту 1 частини 1 статті 3 Закону України “Про запобігання корупції”, суб`єктом відповідальності за правопорушення, пов`язані з корупцією, всупереч вимог частини 2 статті 23 Закону №1700-VІІ, порушив встановлені законом обмеження щодо одержання подарунків, одержавши 10.03.2019 подарунок вартістю 15 000 грн. (що перевищує один прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на день одноразового прийняття подарунка, тобто більше ніж 1921 грн.) у вигляді оплачених ОСОБА_2 послуг оренди (розміщення та проживання) у період з 08.03.2019 по 10.03.2019 (дві доби) будинку АДРЕСА_2 , чим вчинив адміністративне правопорушення, пов`язане з корупцією, відповідальність за яке передбачена частиною 1 статті 172-5 КУпАП».
Принагідно зазначимо, що Ситник відпочивав не один, а разом зі своїм кумом, керівником Головного підрозділу детективів НАБУ Андрієм Калужинським та заступником директора НАБУ Андрієм Новаком. До речі, саме Новак повідомив у СБУ про відвідування Ситником мисливського господарства «Поліське-Сарни» та допоміг правнукам Дзержинського записати п’яні розмови Ситника, у ході яких Артем Сергійович вихвалявся, як він допомагав Хіларі під час президентських виборів у США й влітку 2016 року влаштував «справу Манафорта» та оприлюднив «чорну бухгалтерію Партії Регіонів» з метою компрометації Трампа…
Водночас у Генеральній прокуратурі України минулого тижня продовжувався атракціон кадрових призначень – без передбаченого законом конкурсу та обов’язкового професійного навчання. Першим, на кому генпрокурор Рябошапка випробував новий метод призначення на посаду, став адвокат Віталій Касько, який за день пройшов усі кар’єрні шаблі й опинився в кріслі першого заступника генерального прокурора.
Відповідно до Закону України «Про прокуратуру», на адміністративну посаду в органах прокуратури може бути призначений лише прокурор – тобто співробітник органів прокуратури з відповідним статусом, прийнятий на роботу за підсумками конкурсу. Особи, вперше призначені прокурорами, мають пройти професійне навчання впродовж року в Національній академії прокуратури. Однак, як виявилось, вимоги закону на друзів Рябошапки не поширюються: спочатку Касько без конкурсу був тимчасово призначений рядовим прокурором відділу аналітичної роботи управління аналітичного забезпечення діяльності генерального прокурора та перевірок стану організації прокурорської роботи Департаменту забезпечення діяльності керівництва Генеральної прокуратури України (цю посаду, взагалі-то, обіймає Мирослава Михайлівна Мушка, яка зараз перебуває у відпустці по догляду за дитиною). А вже після цього, за лічені години, посів адміністративну посаду першого заступника генпрокурора.
Аналогічним чином заступником генпрокурора – головним військовим прокурором став народний депутат України 8-го скликання Віктор Чумак. При цьому – навіть без передбаченого для військового прокурора контракту з Міністерством оборони України про проходження військової служби. Але справжній фурор у прокурорських колах викликало призначення керівником Генеральної інспекції Генпрокуратури колишнього судді Харківського окружного адміністративного суду Нуруллаєв Ількін Садагат-огли, якого вигнали з попереднього місця роботи через те, що він не відповідає займаній посаді й не пройшов кваліфікаційне оцінювання.
https://www.vkksu.gov.ua/ua/news/24-suddiw-wiznano-takimi-shtcho-nie-widpowidaiut-zajmanij-posadi/
При цьому, як і у випадку з Каськом, Рябошапка використав посаду прокурора відділу аналітичної роботи управління аналітичного забезпечення діяльності генерального прокурора та перевірок стану організації прокурорської роботи Департаменту забезпечення діяльності керівництва Генеральної прокуратури України, яка зараз тимчасово вакантна через декретну відпустку Мирослави Мушки: Нуруллаєв на кілька годин став Мушкою, а потім вже був переведений у керівники Генеральної інспекції. Як і Каську, Рябошапка встановив Нуруллаєву надбавку «за високі досягнення у праці або за виконання особливо важливої роботи» в розмірі 100% посадового окладу.
Втім, справжньою перДлиною тижня стало рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, яка 13 вересня 2019 року притягнула до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани прокурора Генеральної прокуратури України Юрія Віталійовича Луценка за чергове порушення ним законності.
Як відомо, видатний фахівець у галузі права Юрій Луценко, не маючи юридичної освіти, не тільки вже понад три роки працює прокурором Генеральної прокуратури України, куди він був прийнятий 12 травня 2016 року всупереч Закону України «Про прокуратуру» без конкурсу та професійного навчання, але й перебував на адміністративній посаді генерального прокурора. 29 серпня 2019 року Луценко був звільнений з адміністративної посади указом президента, але залишився, не маючи юридичної освіти, працювати рядовим прокурором.
І ось цей рядовий прокурор Луценко й був притягнутий КДКП до дисциплінарної відповідальності за те, що він коїв на адміністративній посаді. А саме: за те, що в травні 2019 року вдруге не виконав рішення КДКП відносно свого тодішнього заступника Юрія Столярчука й не видав у місячний строк наказ про накладання на Юрія Васильовича догани з позбавленням премій.
Тепер генеральний прокурор Руслан Рябошапка має видати наказ про накладання на прокурора ГПУ Луценка дисциплінарного стягнення й позбавити його на місяць преміальних надбавок. Тож у Юрія Віталійовича залишається лише один спосіб відновити свій матеріальний добробут – податись у викривачі корупції, заявити в НАБУ про те, як продавав справи, взяти в Нуруллаєва Ількін Садагат-огли довідку про розмір неправомірної вигоди й отримати законні 10%.
Володимир Бойко, спеціально для «ОРД»
Викривачі та корупція (ПерДлини тижня)